Епоха Шаріїв та Полтав, або YouTube як засіб впливу на політику

В українському політичному істеблішменті панує думка про аполітичність молоді та небажання брати участь у виборчому процесі. Як показала успішна кампанія Володимира Зеленського з українською молоддю – все гаразд, а ось політики старої каденції проігнорували сучасні засоби масових комунікацій та навіть не зробили крок на зустріч людям від 18 до 39 років: "Бо вони не голосують!".

Для того, щоб змусити умовного українця взяти участь у виборчому процесі необхідно достукатися до нього через засоби комунікації. Тут постає проблема: цей багатомільйонний електоральний пласт не читає новин, не цікавиться політикою та вмикає телевізор лише для перегляду спортивних подій. Але постійно переглядає відео онлайн та довіряє мережі Інтернет як останньому оплоту свободи та незалежності.

Вищезазначений українець ніколи не буде обговорювати умови траншу МВФ, зміни в податковий кодекс та роль Пілсудьского у відгородженні Польщі. Він буде говорити про те як класно Андрій Полтава висміяв чергового недалекого жителя сусідньої держави. Він буде говорити, який Анатолій Шарій зухвалий хлопець, що не боїться за кошти регіоналів-втікачів транслювати в голови антиукраїнські меседжі. Він буде говорити словам Олександра Дубінського зі своїми опонентами. Він буде ставити Євгена Вольнова за приклад одноосібної боротьби проти країни агресора шляхом телефонного тероризму.

Політтехнологи в норкових шубах великих політичних гравців мали безпосередні контакт з представниками простого народу десь далеко на початку 20-х років. Приблизно там лишився і їхній рівень усвідомлення політичних процесів. Оперуючись соціологією та награними схемами розкрадання коштів з виборчого фонду вони організовують компанії КВДД (від дверей до дверей). Агітатори пенсійного віку чи представники соціального дна, надягнувши партійну символіку, тарабанять вам в двері намагаючись своїм видом та запахом переконати в тому, що за їхню політичну силу НЕ ВАРТО голосувати. Про що говорити, якщо такий динозавр зі світу політичних технологій як компанія ЧУТОК досі на ходу у політтехнологів, коли надресировані бабці в публічних місцях награно розповідають хто хороший в політиці, а хто поганий. З плином часу ці методи з епохи базарів та рекету починають давати зворотній ефект, а новітні комунікативні канали освоюються недбало, наосліп та невчасно.

Загартована в політичних баталіях Юлія Тимошенко з провальними меседжами про "новий" та "змінюй" сприймається молоддю як бабця яку вони знають з дитинства, що ніяк не набавиться у великого політика. Тут жодний новий курс не врятує. А ядерний електорат, що складається в основному з осіб жіночої статі з невеликих міст та сіл України не забезпечує перепустку в другий тур. Команда Порошенко визнала свої помилки, нинішній гарант після першого туру пообіцяв почути молодь лише після того як оцінив величезний відрив від першого місця. Офіційні Youtube канали інших політиків складаються в основному з погано зроблених шизофренічних роликів, або нарізки з ефірів, що мають по 800-1000 переглядів. Справа не в аполітичності, а в низької якості контенті, що пропонується глядачу.

Українські політики мають переглянути своє ставлення до відеохостингу Youtube. Інтерв’ю фаната пірамідок Дмитра Гордона із Володимиром Зеленським зчинило справжній фурор і відразу набрало шалену кількість переглядів за короткий час. Меседж про порядність та чесність криворізького КВНщика була максимально чітко та швидко розповсюджена відносно недорогим шляхом серед шаленою за кількістю аудиторією. Саме після цього інтерв’ю всерйоз заговорили про реальні шанси Зеленського на отримання булави.

Нові тренди породжують нових лідерів думок. Тому Анатолій Шарій та Андрій Полтава мають значно більшу вагу ніж будь-який експерт-самозванець на вітчизняному ТВ, що буде свистіти в шкіряний мікрофон вже зовсім за смішні гроші починаючи від 100 доларів.

Таж сама Тимошенко, маючи чудову харизму та почуття гумору може переформувати свій образ з непутьової матері нації, яка час від часу виносить в ломбард з дому техніку та прикраси, на сучасного прогресивного політика. Тоді меседжі про "змінюй" та "новий курс" будуть викликати повагу, а не сміх у більшості з тих хто приймає участь у голосуванні. У штаб ЮВТ до останнього не сприймали Зеленського як серйозного конкурента настільки місцеві політтехнологи відірвані від реальності. Меседж "ЗМІНЮЙ" більше схожий на дорогу рекламу Зеленського ніж на вдалий хід від команди ЮВТ. Колесо Сансари українського політикуму зненацька не зробило оберт і застигло в очікуванні.

Сам Зеленський натомість не просто нове обличчя в політиці. Це образ гумориста, якісний контент з яким перебуває у прямому доступі цілодобово для будь-якого користувача Інтернету. Замість гучних розслідувань та постійних провокацій – гумор, сарказм та висміювання опонентів. Це стало тією формулою, яка стоїть поряд з постулатом про втому від старих обличь в українській політиці.